Спостереження за спостерігачами: навіщо Ситнику Антикорупційний суд та власна «прослушка»?

СитникЕпічна битва між двома антикорупційними достойниками – головою Національного агентства з питань запобігання корупції пані Корчак, яка склала адмінпротокол щодо директора Національно антикорупційного бюро України пана Ситника, та паном Ситником, який, у свою чергу зареєстрував кримінальне провадження щодо пані Корчак – не залишила байдужим керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького. У зв’язку з тим, що директор НАБУ, аби довести громадськості, яка корупціонерка обіймає посаду голови НАЗК, оприлюднив терміново здобутий компромат на Корчак, Холодницький на правах заступника генпрокурора поширив заяву, в якій засудив подібну практику.

Цитую офіційну заяву Спеціалізованої антикорупційної прокуратури: «Крім того, у НАБУ вирішили за доречне оприлюднити фрагмент свого листування з цього приводу з НАЗК. Звичайно, питання прийнятності застосування директором НАБУ новаторського для офіційного ділового мовлення стилю «сам дурень» залишаємо на розсуд усіх небайдужих. Утім, очевидно неприйнятним з точки зору закону є зроблене в ньому посилання на матеріали розслідуваного детективами НАБУ кримінального провадження».

Щоправда, зовсім недавно Назар Іванович вважав нормальним не тільки розголошення Ситником даних досудового розслідування, а навіть усіляко сприяв проведенню піднаглядною установою незаконних негласних слідчих (розшукових) дій щодо громадян (скорочено – НСРД), санкцію на які детективи НАБУ отримували в Апеляційному суді м. Києва шляхом службового підроблення, з наступним поширенням здобутої інформації про особисте життя громадян в засобах масової інформації. Більш того, з тим, щоби ніякі формальності типу Конституції та законів України не заважали Ситнику незаконно прослуховувати телефони сторонніх осіб, читати їх електронне листування та викидати в ЗМІ подробиці того, хто з ким спить, Холодницький палко підтримав по-перше, ідею надання НАБУ технічних можливостей безконтрольно знімати інформацію з транспортних телекомунікаційних мереж і, по-друге, регулярно закликає до створення якогось «Антикоруцпійного суду», де б суддя Бобровник видавав Ситнику санкції на здійснення НСРД в разі необхідності легалізувати результати незаконного прослуховування телефонів.

У людини, яка не обізнана в тонкощах проведення НСРД, виникає цілком природне запитання – а яке відношення ці вимоги мають до боротьби з корупцією – хіба зараз НАБУ не «слухає» телефони й не читає СМС-повідомлення? – І слухає, і читає. Це робиться за допомогою технічних можливостей Служби безпеки України, яка зобов’язана виконувати завдання інших правоохоронних органів по зняттю інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Попри це за два роки своєї діяльності НАБУ спроміглось передати до суду лише 86 справ, переважно – відносно голів селищних рад, адвокатів, суддів низової ланки, що були впіймані на дрібних хабарах та слідчого Генпрокуратури, який поцупив кілька талонів на бензин. При цьому, основний масив справ – це угоди зі слідством, які підлягають затвердженню судом, клопотання про закриття провадження або про звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності.

Не менш дивною виглядає вимога створити для НАБУ окремий Антикорупційний суд. А чим поганий Солом’янський районний суд м. Києва, який обслуговує Ситника зараз і де суддя Бобровник, як стверджують лихі язики, навіть не читає ті ухвали, які від його імені пишуть детективи НАБУ й приносять у суд на флешках Бобровнику на підпис?

Насправді, майбутній Антикорупційний суд буде відрізнятись від Солом’янського райсуду Києва лише наявністю режимно-секретного відділу, а, відтак, можливістю розглядати клопотання НАБУ про проведення НСРД (зараз цей робить Апеляційний суд м. Києва). Що ж стосується надання НАБУ технічних можливостей самостійно знімати інформацію з телекомунікаційних мереж, то це означатиме, що всіх операторів зв’язку зобов’яжуть протягнути кабелі в НАБУ з тим, щоби Ситник і Ко могли без будь-яких законних підстав і без будь-якого контролю слухати телефони будь-яких громадян, установ і організацій, читати СМС-повідомлення та перлюструвати електронну пошту. А на випадок, якщо подібні факти незаконної діяльності НАБУїнів ставатимуть надбанням громадськості й спричинятимуть черговий скандал, кишеньковий Антикорупційний суд своїми ухвалами буде легалізовувати «прослушку».

Щоби розібратись з тим, чому Ситник та посольство США в Україні вимагають створити Антикорупційний суд та надати НАБУ технічні можливості самостійно, минаючи СБУ, знімати інформацію з транспортних телекомунікаційних мереж, спробуємо для початку розібратись, що таке негласні заходи й на яких підставах вони проводяться.

Відповідно до статті 246 Кримінального процесуального кодексу України негласні слідчі (розшукові) дії, до числа яких належить зняття інформації з каналів зв’язку (зокрема, прослуховування телефонних розмов та читання СМС-повідомлень), можуть проводитись виключно в кримінальних провадженнях щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Виняток становить лише зняття інформації з електронних інформаційних систем, доступ до яких не обмежується власником, і встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу – ці два види НСРД можна проводити незалежно від тяжкості злочину.

До 2006 року нічим не обмежену технічну можливість прослуховувати телефонні розмови мали практично всі підрозділи всіх правоохоронних органів. Це призвело до створення цілого ринку даних «прослушки», а за невелику плату через знайомого оперативного працівника чи слідчого районного відділу міліції можна було замовити зняття інформації практично з любого телефону – як мобільного, так і стаціонарного. І хоча законом було передбачено, що прослуховування телефонів має здійснюватись лише на підставі судового рішення, проконтролювати дотримання законності було неможливо, а санкцію в суді правоохоронці брали тільки в тих випадках, коли планували в наступному офіційно використати дані прослуховування.

Президент Ющенко поклав край цій вакханалії беззаконня й зобов’язав усі силові органи передати відповідну техніку в СБУ, яка стала виконувати функцію комутатора для інших правоохоронців та контролювати дотримання формальностей при знятті інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.

Тому зараз безконтрольно «слухати» телефони може лише СБУ (бо саме сюди протягнути кабелі від усіх операторів зв’язку й тільки Департамент оперативно-технічних заходів СБУ має технічні можливості підключатись до транспортних телекомунікаційних мереж). Якщо, наприклад, при розслідуванні кримінального провадження в слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України виникає потреба знімати інформацію з певного телефону, він звертається до Апеляційного суду м.Києва з клопотанням, погодженим з прокурором. Чому саме до апеляційного суду? – Тому що районні суди не мають режимно-секретних відділів, а все, що пов’язано з НСРД (клопотання органу досудового розслідування, ухвала слідчого судді, завдання на проведення НСРД, протокол проведення НСРД тощо), має гриф «таємно» або навіть «цілком таємно».

Слідчий суддя перевіряє, чи дійсно, йдеться про розслідування тяжкого або особливо тяжкого важкого злочину, перевіряє, чи, дійсно, розкрити злочин неможливо без проведення НСРД, і виносить ухвалу, якою або задовольняє клопотання, або його відхиляє.

У разі, якщо слідчий суддя Апеляційного суду дозволив знімати інформацію з певного телефону, слідчий поліції передає судове рішення в Департамент оперативно-технічних заходів Нацполіції, звідтіля завдання разом з копією ухвали слідчого судді прямує в Департамент оперативно-технічних заходів СБУ, ДОТЗ СБУ виділяє канал зв’язку й перекомутовує сигнал на ДОТЗ НПУ. Оперативні співробітники ДОТЗ НПУ записують і розшифровують телефонні розмови та складають протокол проведення негласної слідчої (розшукової) дії.

Дозвіл на проведення НСРД завжди надається відносно конкретної людини й лише на певний строк (спочатку – на два місяці з можливістю подальшої пролонгації). Якщо випадково під час проведення заходів буде отримана інформація відносно інших людей, не причетних до справи, то орган досудового розслідування зобов’язаний таку інформацію негайно знищити.

Що стосується НАБУ, то воно має в своєму складі Оперативно-технічне управління, співробітники якого можуть здійснювати візуальне спостереження за особою, проникати в приміщення, встановлювати апаратуру для прослуховування тощо. Але НАБУ, як і Національна поліція України, не має технічних можливостей самостійно знімати інформацію з каналів зв’язку. Більш того, відповідно до ч.4 ст.263 КПК України, знімати інформацію з транспортних телекомунікаційних мереж в Україні дозволяється лише уповноваженим підрозділам органів Національної поліції та СБУ. А це означає, що протокол про проведення такої НСРД також повинні складати тільки співробітники СБУ на виконання завдання НАБУ.

Подібне розділення функцій, коли НАБУ виступає ініціатором прослуховування телефонів, а СБУ – виконавцем, дозволяє зводити до мінімуму порушення законності в ході проведення НСРД. Саме це й не вдовольняє ані Ситника, ані його кураторів з іноземних спецслужб, які вимагають прийняти закон, який зобов’яже всіх операторів зв’язку за свій рахунок протягнути кабелі в НАБУ й дати можливість Ситнику та двом резидентурам, що працюють під дахом Національного антикорупційного бюро України (американській та британській), безконтрольно прослуховувати не тільки телефони громадян, але й знімати інформацію з телекомунікаційних мереж іноземних посольств.

Питання про створення для НАБУ окремого «Антикорупційного суду» та надання можливості безконтрольно, минаючи СБУ, прослуховувати телефони громадян стало роздмухуватись професійними «громадськими активістами» невдовзі після того, як у березні 2016 року в Службі безпеки України випадково виявили факт незаконного прослуховування НАБУ телефону хорватського підприємця. Трапилось наступне.

3 лютого 2016 року Національним антикорупційним бюро України було відкрито кримінальне провадження №52016000000000036 за фактами вчинення корупційних злочинів співробітниками органів прокуратури. У межах цього кримінального провадження 15 березня 2016 року НАБУ звернулося з клопотанням до Апеляційного суду м. Києва про надання дозволу на зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж певного абонентського номеру мобільного зв’язку. У клопотанні було зазначено, що абонентом, розмови якого треба прослуховувати, є начальник Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені Генпрокуратури Василь Черніков. Але насправді в клопотанні був зазначений номер телефону зовсім іншої людини – підприємця з Полтави, який є громадянином Хорватії,  Любомира Мудріча, 19 березня 1962 року народження, який раніше очолював міжнародну групу компаній Allseeds Group, а також до лютого 2016 року був генеральним директором компанії  Lauffer Group.

Іншими словами, детективом НАБУ та прокурором САП було скоєно службове підроблення з метою обслужити конкурентів Мудріча, які дали замовлення (очевидно, не безкоштовне) слідкувати за хорватом.

Того ж дня слідчий суддя Апеляційного суду м. Києва Худик виніс ухвалу №01-3682т/НСД, якою задовольнив клопотання НАБУ та надав дозвіл на зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж абонентського номеру мобільного зв’язку, що був зазначений у клопотанні як номер телефону Чернікова. Доручення НАБУ з ухвалою судді попрямувало до СБУ, але трапилась прикрість, до якої Ситник не був готовий: телефон хорватського бізнесмена вже прослуховувався оперативними службами СБУ (напевно, вони також взяли замовлення від конкурентів). І тому коли в СБУ надійшло доручення з НАБУ, моментально виявилось, що телефон, який хотіло слухати НАБУ, не має до Чернікова жодного відношення.

СБУ про це повідомило в Генеральну прокуратуру й за фактом незаконного прослуховування службовими особами НАБУ телефону Мудріча було відкрито кримінальне провадження. Подальша історія з цим провадженням є загальновідомою: слідчі Генпрокуратури отримали дозвіл суду на тимчасовий доступ до документів НАБУ, 5 серпня 2016 року прибули в  НАБУ для проведення слідчих дій, але загін спецпризначення Національного антикорупційного бюро України, озброєний шкарпетками по 300 грн., не пустив слідчих, оскільки генеральний, прости господи, Луценко напередодні публічно попередив Ситника про заплановану виїмку документів. А невдовзі Луценко взагалі визначив підслідність у цьому кримінальному  провадженні за Службою безпеки України й повернув в СБУ матеріали про незаконне прослуховування телефону Мудріча – щоби не лаятись з Ситником. Зрозуміло, що справу в СБУ ніхто не розслідував.

А якби б НАБУ мало власні технічні можливості знімати інформацію з транспортних телекомунікаційних мереж, ніхто б не довідався, що Ситник взяв замовлення на прослуховування телефону Любомира Мудріча від його конкурентів.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

Добавить комментарий